Захворювання язика. Класифікація. Клініка, діагностика, диференціальна діагностика, лікування.

Захворювання язика значною мірою пов'язані з його анатомічними особли­востями, функцією і різноманітними зв'язками з органами і системами хворої людини.

У більшості випадків язик уражається при захворюваннях СОПР, які викликаються змішаною інфекцією. Збудниками захворювань найчастіше бувають стафілококи, стрептококи, фузоспірилярний симбіоз, дріжджоподібні гриби, віруси.

Зміни язика досить часто спостерігаються при системних захворюваннях організму, причому при деяких із них такі зміни є обов'язковим симпто­мом загального захворювання. Недаремно вважають, що стан CO язика віддзеркалює низку загальних зрушень в організмі.

Розрізняють: -десквамативний глосит (географічний язик);

-чорний (волосатий) язик;

-складчастий язик;

-ромбоподібний глосит;

-нейрогенні захворювання язика.

Десквамативний   глосит   (географічний язик — glossitis desquamatica) — запально-дистрофічне захворювання власної пластинки язика, яке супроводиться характерними змінами зовнішнього вигляду спинки і бічних поверхонь язика. Воно проявляється вогнищевим порушенням процесів зрого­віння епітелію і дистрофічними змінами сосочків язика.

Десквамативний глосит є порівняно частим захворюванням. Трапляється переважно в дитячому віці, однак досить часто виявляється у дорослих, причому у жінок частіше, ніж у чоловіків.

Етіологія захворювання не з'ясована. Найчастіше десквамативний глосит спостерігається при захворюваннях травного каналу. Крім того, його можуть спричинити ендокринно-вегетативні розлади, інфекційні хвороби, колагенози. Існує думка, що десквамативний глосит є одним із проявів ексудативного діатезу, немала роль належить глистяній інвазії. Припускають також, що у виникненні десквамативного глоситу має значення спадковий чинник або порушення трофіки CO, що призводить до десквамації ниткоподібних сосочків язика.

Клініка. Десквамативний глосит здебільшого не супроводиться суб'єктивними відчуттями, його виявляють випадково при огляді порожнини рота. Лише у виняткових випадках хворі скаржаться на відчуття печіння в язиці, парестезії при негігієнічному утриманні порожнини рота, а також значному заселенні CO грибами у разі порушення мікробної рівноваги.

Ділянки десквамації епітелію мають вигляд гнізд червонуватого кольору, різних форми (кільця, напівкільця) і величини. Грибоподібні сосочки стовщені й збільшені. Навколо осередку ураження виявляється незначний кератоз, що постійно зумовлює утворення вузької білястої смужки.

Картина змін поверхні язика не має сталого характеру. Осередки десквамації безперервно поширюються і займають інші ділянки, а раніше десквамовані знову вкриваються ниткоподібними сосочками. Нерідко осередки збільшуються, зливаються між собою, охоплюючи значні поверхні язика. На місці новоепітелізованого осередку або поблизу його може знову утворитися десквамована ділянка, яка через кілька днів вкривається епітелієм. Таким чином, протягом багатьох років виникають рецидиви, утворюючи щоразу картину ураження з різноманітними фігурами, які дещо нагадують географічну карту. Це дало підставу назвати язик при десквамативному глоситі географічним.

Диференціальна діагностика. Захворювання необхідно диференціювати від лейкоплакії, ЧПЛ, вторинного сифілісу.

Лікування. Десквамативний глосит не потребує особливого місцевого лікування. Доцільні санація порожнини рота, усунення різних подразників, слабколужні полоскання, достатній гігієнічний догляд за ротовою порожниною При відчутті печіння рекомендують аплікації на язик розчину цитралю, 5—10% зависі анестезину в олійному розчині токоферолу, 0,1% розчину мефенамінату натрію. Показана гіпосенсибілізуюча терапія. За потреби до лікування соматичних захворювань залучають відповідних фахівців.

ВОЛОСАТИЙ ЯЗИК

Волосатий язик (чорний; lingua villosa; nigra) — рідкісне захворювання язика, яке полягає у зроговінні ниткоподібних сосочків, що розрослися і набули коричневого або чорного забарвлення Захворювання трапляється як у дітей, так і в дорослих

Етіологія волосатого язика остаточно не з'ясована Нерідко захворювання спостерігається після перенесених інфекційних хвороб, при порушеннях функції травного каналу і печінки Виникнення волосатого язика пов'язують із застосуванням антибіотиків, які порушують мікробну рівновагу в ротовій порожнині, пригнічують розвиток кокових і паличкоподібних форм, що сприяє розвитку дріжджеподібних грибів

Клініка. Зміни зовнішнього вигляду язика локалізуються переважно у задній і середній третині його спинки. Ниткоподібні сосочки стовщуються, подовжуються і роговіють, сягаючи іноді 2—3 см завдовжки. Змінена частина поверхні язика звичайно має овальну, рідше трикутну форму із різною інтенсивністю забарвлення — від коричневого до чорно-бурого або чорного. Біля вершини ниткоподібні сосочки темніші, ніж біля основи. Забарвлення сосочків виникає під впливом пігментів їжі і мікрофлори (хромогенні гриби). Змінені забарвлені ниткоподібні сосочки нагадують волосся, через що язик і називають «волосатим». Захворювання триває від кількох днів до кількох тижнів. Воно супроводиться незначною сухістю CO, у деяких хворих — порушенням смакових відчуттів.

Діагностика чорного язика не викликає труднощів, однак слід відрізняти справжній волосатий язик від удаваного (несправжнього). Несправжня форма характеризується лише темним забарвленням поверхні язика без вираженої гіперплазії сосочків.

Лікування. Проводять санацію порожнини рота. Рекомендують кератолізуючі засоби — змащування спинки язика 5—10% розчином саліцилового спирту, 5% розчином резорцину. Ефективні ін'єкції 0,5—1 мл 0,25% розчину кальцію хлориду в комбінації з 1—2% розчином новокаїну; кріодеструкція — зрошення рідким азотом протягом 15—20 с, що сприяє відторгненню гіперплазованих сосочків.

Ромбоподібний глосит (glossitis rhombia mediana) — хронічний запальний процес характерних вигляду і локалізації.

Етіологія ромбоподібного глоситу не досить з'ясована. Більшість авторів вважають його природженим утвором — унаслідок складного ембріогенезу язика утворюється надлишковий шар епітелію, який, поступово розростаючись (під впливом подразників), зумовлює появу ромбоподібного глоситу. Ряд авторів відносять ромбоподібний глосит до хронічних кандидозів.

Клініка. У задній третині язика, суворо по середній лінії, попереду жолобчастих сосочків виявляють ділянку CO ромбоподібної чи овальної форми, розміром 0,5—2,5 см, червоного або синюватого кольору, чітко відмежовану від навколишньої CO язика. Змінена зона знаходиться на рівні поверхні CO, іноді дещо виступає над її рівнем, в рідкісних випадках — помітно. Поверхня її гладенька, у деяких випадках на ній є підвищення.

Розрізняють три форми ромбоподібного глоситу: гладеньку (плоску), горбисту і папіломатозну. При гладенькій формі зона ураження не виступає над рівнем CO, поверхня її рівна, лиску­ча, неначе лакована, червоного кольору, інколи з синюшним відтінком, у деяких випадках вкрита роговим шаром, не має со­сочків.

При горбистій формі ділянка ураження складається із плоских горбиків різних розмірів, які знаходяться в одній площині й відділені один від одного чітко вираженими складками. І горбики, і складки не мають сосочків. Таке розміщення горбиків нагадує гранітну бруківку. Змінена ділянка стабільна, не збільшується в розмірах і не змінюється протягом усього життя.

При папіломатозній формі ромбоподібного глоситу спостерігаються найбільш виражені зміни. Вона характеризується папіломатозними розростаннями, що виступають над рівнем CO язика. Вони мають широку основу, плоскі вершини, білясто-рожевий колір. Діаметр ділянки ураження досягає 3—5 см.

Усі три форми, особливо гладенька, перебігають здебільшого без суб'єктивних відчуттів. Більшість хворих можуть не знати про існування у них аномалії язика. Частина із них скаржиться на відчуття печіння і болю у язиці, сухості у порожнині рота. Такі скарги відзначаються переважно у випадках запального стану ураження.

Диференціальна діагностика. Необхідно відрізняти ромбопо­дібний глосит від папіломатозу язика і грибкових уражень.

Лікування. Плоска форма не потребує лікування; навпаки, будь-яке місцеве втручання протипоказане, бо може викликати прогресування процесу.

Горбиста і папіломатозна форми у разі схильності до прогре­сування й малігнізації підлягають рентгенотерапії та оперативному лікуванню.

Складчастий язик (lingua plicata) за зовнішнім виглядом нагадує шкіру мошонки, через що і дістав назву «мошонкового язика» (lingua scrotalis). Це природжена аномалія форми і розмірів язика, що трапляється як у дітей, так і в дорослих. Часто складчастий язик супроводжується помірним збільшенням всього язика — макроглосією.

Для складчастого язика характерна наявність складок на його поверхні, розміщених здебільшого симетрично. Найбільшою є поздовжня складка, вона розміщена по середній лінії. Від неї по обидва боки до країв язика відходять поперечні, менш глибокі складки. Ця аномалія не викликає суб'єктивних розладів і утруднень. Лише в осіб з пониженою реактивністю організму CO складчастого язика стає чутливою до різних подразників, на ній виникають тріщини й ерозії, а в складках вегетує дріжджеподібний гриб. Це призводить до розвитку катарального запалення або кандидозного глоситу. В таких випадках з'являється відчуття печіння і болю при дії термічних і хімічних подразників.

При негігієнічному триманні порожнини рота в складках язика можуть скупчуватися залишки розкладеної їжі, злущені клітини епітелію, що може стати причиною поганого запаху із рота (fetor ex ore).

Діагностика складчастого язика не викликає труднощів. Слід мати на увазі, що складчастий язик може бути одним із симптомів синдрому Мелькерсона — Розенталя. Треба також відрізняти складчастий язик від склерозуючого глоситу, який виникає при третинному сифілісі і характеризується значним ущільненням, на відміну від м'якої консистенції складчастого язика.